4 березня 1998 року по 1-й програмі українського радіо із своєю передвиборчою програмою виступили лідери Руху. Це - В. Чорновіл, який вірою й правдою служив антиукраїнському Президенту України Л. Кучмі, за що був нагороджений орденом Ярослава Мудрого, Г.Удовенко - ставленик Президента України, міністр антиукраїнського уряду, який нещодавно отримав ступінь почесного доктора від президента Бриджпортського університету (США) Р.Рубінштейна, Ю.Костенко - ставленик Президента України, міністр антиукраїнського уряду.
    «Я пам'ятаю, як розпочинався Рух...» - сказав В'ячеслав Чорновіл і розповів про деякі події... І мені пригадались грандіозні мітинги, на імпровізованих трибунах рухівські лідери: І.Драч, В.Чорновіл, Д.Павличко, В.Яворівський. Вони викривають, звинувачують, вимагають, повчають... Людське море хвилюється. Народ готовий іти за своїми кумирами на багнети, під кулі, у саме пекло...
    Вітер напинає і розгойдує національні прапори... але не тільки українські. Серед них не менше чверті - жидівські. Декілька українських прапорів з'єднано з сіоністськими намертво у вигляді транспорантів. А в самому центрі на щоглі, яка втричі вивершується над іншими - один найбільший, білого шовку з блакитною шестикутною зіркою - «Моген Довід». Його тримає молодий жид у камуфляжному одязі.
    Перші, організовані Рухом демонстрації, тривожні й піднесені - теж під національними прапорами, за які ще вчора нагороджували 9-ма грамами свинцю у потилицю, або, в кращому разі, путівкою на Колиму, несуть горді й сміливі українські мужі... Але, на чолі колони, над всіма синьо-жовтими, вивершується сіоністський прапор держави Ізраїль. І не тільки прапор... На всіх рухівських заходах, мітингах, зборах, проходженнях, пікетуваннях витає дух жидівства. Метушливі, галасливі й нахабні жидівські хлопчики скрізь нав'язують свої погляди, свою логіку, свою ідеологію. Навіюють думки про необхідність роззброєння України, ліквідації космічної промисловості і космонавтики, проведення ядерного роззброєння і «конверсії», що в їх розумінні означає налагодження випуску каструль і нічних горщиків замість ракет і танків, роздержавлення промисловості, введення вільного ринку і свободного виїзду за кордон, відміну відповідальності за торгівлю наркотиками і алкоголем, представлення свободи сексуальним збоченцям, ліквідації у пашпорті «ганебної» графи про національність і головне, що найдемократичніші у світі США та Ізраїль - наші найкращі друзі, а найбільший у світі злодій це - Саддам Хусейн (все було прораховано, в тому числі й те, що нас триматиме за горло не лише жидівський капітал, а й нафта), тому з Іраком нам треба негайно стосунки розірвати.
    І все це повторюється у надрив, багаторазово і настирливо.
    І всі ці, не просто непотрібні, а шкідливі пропозиції нав'язуються жидівством Рухові, як основні напрямки в розбудові незалежної держави... І Рух їх сприймає.
    Тому не дивно, що Рух не встиг ще виникнути, як кияни охрестили рухівців рухманами...
    Вже другий рухівський мітинг був чисто жидівський. Мітингуючі, дихаючи вогнем на українських патріотів, звинувачували їх у підготовці жидівських погромів.
    По Україні все ширше розповзались слухи про те, що не сьогодні-завтра жидівські погроми розпочнуться.
    В Харкові злодії пограбували жидівську квартиру і «Труд» негайно оголосив, що жидівські погроми вже розпочалися. «Вечірній Київ» надрукував листа жида М.Камского про антисемітизм. На величезну пошту відгуків жид Сергій Тойма (Кічігін) підготував чотири статті, в яких звинувачував авторів листів у антисемітизмі й зробив висновок, що «этой болезнью поражены все слои нашего общества». У січні 1990-го загрозою жидівських погромів з боку української «Пам'яті» полякав «обраних богом» колишній зав. відділом «Вечірки» жид О.Швець. А керівниками Руху у січні ж 1990-го у Києві була створена асоціація «Антишовіністична дія». Під шовіністами, безумовно ж, розумілись українські націоналісти. До асоціації жиди залучили представників вірменського, асірійського, польського, чеського... товариств. Треба думати, жидів з цих країн. І вже 18 лютого 1990 року Рухом і, породженою ним антиукраїнською асоціацією, у зв'язку з розповсюдженням слухів про назріваючі жидівські погроми, було проведено мітинг. Дозволом на його проведення була визначена площа біля республіканського стадіону, але нахабна жидівня поперла на майдан «Жовтневої революції» (нині майдан "Незалежності") у центр міста. Заперечити їй ніхто не наважився.
    Згодом «рухманівський» мітинг на захист жидів, на яких ніхто не збирався нападати, було проведено на Софіївському майдані. Автор реквієму «Бабин яр» Д.Павличко, який головував на мітингу, закликав до рішучої відсічі провокаторам погромів. На захист бідних жидів і осудом провокаторів висловились Ю.Мушкетик та І.Дзюба, а голова Київської крайової організації Руху В.Яворівський заверещав, що коли почнуть різати жидів він затулить їх своїми курячими грудьми.
    7 жовтня 1990 року на майдані біля Республіканського стадіону Рух зініціював багатотисячний мітинг сіоністів та бейтарівців (сіонізм - офіційна ідеологія Ізраїлю, жидівський шовінізм, який використовує юдейську байку про «богообраність» жидів, їх «месіянське покликання» і «зверхність" над іншими народами. XXX сесія Генеральної Асамблеї ООН (1975) засудила сіонізм як одну з форм расизму.
    Бейтарівці - це жидівські бойовики. «Бейтар» - абревіатура. Це - Вгіt Тгumреldог - Союз Трумпельдорфа. В СССР створений у травні 1990 року. Установчий з'їзд бейтарівців проводився у Києві. Виховуються бейтарівці по Трумпельдорфу: створення генерації, у якої не повинно бути ні інтересів, ні звичок, «просто шматок заліза, з якого можна викувати все, що тільки знадобиться для національної меншини». Організація таємна, організовує і вчиняє напади на справжніх українських патріотів. Але дії бейтарівців з боку правоохоронних органів належної оцінки не отримали. Останні їх злочини це - безпричинне, садистське побиття української молодої патріотки вбраної в український національний одяг Лади Топчій і побиття на майдані «Незалежності» колишнього вояка УПА Івана Кислюка. 11.03.98, напередодні жидівського свята помсти «Пурім» двоє молодиків підстерегли видатного фітотерапевта, велику українку Наталю Зубицьку і побили її. В Ізраїлі бейтарівці викрадають політичних діячів, скоюють терористичні акти в місцях скупчення арабів.
    То ж на цьому рухманівсько-бейтарівському, як і на попередніх мітингах, продовжувалось нагнітання настроїв. Один з його учасників заявив: «Євреї - ум, честь і совєсть нашего міра». Головував на мітингу представник Руху жид Б.Тернопільський. Виступали жиди-рухівці О.Бураковський, О.Найман та ін., які засуджували «подонков, коториє провоціруют єврєйскіє погроми».
    Але ті, кого, наче б то, збирались бити, зовсім не виглядали нещасними, бо певно знали, що це чергова містифікація.
    Пізніше правоохоронними органами покидьки-провокатори погромів були встановлені. Ними виявились... жиди, які, писали погрози від імені націоналістів. Але про це жидівські засоби масової інформації мовчать. Рухівська ж «Антишовіністична дія» діє. Вона зацитькала підготовлену колективом авторів під керівництвом В.Гури правдиву книгу «Сіонізм: минуле і сучасне», яка викриває жидівські провокації (Див.: Четверта влада. К. №1, 1990), спаплюжила роман М.Заславського «Исход» про підступи юдеїв (Молода гвардія, 02.04.1991), зініциювала ліквідацію записів про національність в українському пашпорті... Про «позорную пятую графу» вони так зашварготіли, що українці лише очима залупали. І не встигли українці в потилиці почухати, як сесія Ради національностей Руху (теж очолена жидами) прийняла Звернення до Верховної Ради УССР про відміну «ганебної» позначки про національність. На сесії Верховної Ради України у підтримку цього звернення виступили «великі» демократи-інтернаціоналісти драчі, чорноволи, павлички, яворівські. З ними солідаризувались, безумовно ж, комуністи, які завжди займали позиції «стертя» націй. І українців, як націю, стерли. Правда, поки що, на папері.
    Але на цьому Рух не заспокоївся. В травні 1991 року Рада національностей Руху обговорила проекти законів про нац. меншини і прийняла ряд рішень про надання їм прав, які етнічній українській нації і не снилися. І ці рішення драчі, чорноволи, павлички та яворівські теж протягли у Верховній Раді, як закони.
    То ж Рух отримував перемоги одну за одною. Очолював Рух, у перші роки його заснування "великий" демократ, права рука рабина України Якова Блайха Іван Драч.
    Колишній Перший секретар Печерського РК КПУ м.Києва Л.Косаківський на зустрічі з рухівцями якось заявив, що Рух на початку легше було заборонити ніж зберегти. Але його зберегли. Хто? Керівна, організуюча й направляюча, бо, як стало тепер цілком зрозуміло, Рух вона створила для протидії патріотичним організаціям, щоб вони не зформувалися самочинно. А вони все ж виникли. І далеко не всі підконтрольні партноменклатурі, яка як сиділа в керівних кріслах так сидить і нині. І це її хвилює. То ж І.Драч і заявив напередодні 11-го Всесвітнього форуму українців на радіо «Свобода», українському радіо, в газеті «День» від 8 серпня 1997 року, що націоналістичні організації в Україну «прищепилися» з-за кордону (і мав він на увазі не шовіністичні російські, чи сіоністські!), а тому «однією з основних турбот нинішнього конгресу-форуму буде вигнання з України тих політичних організацій, котрі досі існували в діаспорі... Усіх підряд, - коментує Ю. Шелест, - без поділу на бандерівців, мельниківців чи навіть багрянівців-уердепістів. Мовляв, зробили маври своє діло - чимчикуйте далі. Інвестори все одно з вас нікудишні, інвестують ті пани, що читають «Хадашот...» (Див.: "ВК", 22.08.1997).
    На форумі українців, який проходив 20-25 серпня 1997 року в Києві, Драч сміливо розкритикував усі шість урядів України, які нищили незалежність, але й словом не обмовився про те, що зробив він, як голова Всесвітньої Ради, аби цьому протистояти. Бо не було чого казати... Не почув ніхто від нього й відречення від свого знаменитого вірша «О будьте прокляті ви ще раз», в якому нещадно кляв націоналістів. Але все ж на ювілеї «Спадщини», що відбувся 29 грудня 1997 року у Києві, Драч щиросерде зізнався, що при створенні Руху питання про те якому йому (Рухові) бути неодноразово обговорювалось у Першого секретаря Київського міському КПУ К.Масика. Тому чи міг він бути створений не космополітичний, питання зайве. І не дивно, що створеною при Рухові комісією з національних питань керував жид Бураковський. Сьогодні Драч очолює Конгрес української інтелігенції (КУІН). З трьох комісій, створених в цій організації, дві інтернаціональні: одна -міжнаціональних стосунків на чолі з Мойсеєм Шейнкманом - головою жидівської масонської ложі «Бнай-Бріт», а друга - міжконфесійних стосунків, до якої увійшли всі християнські конфесії, в тому числі й московська, всі секти і навіть людиноненависницький юдаїзм.
    29 вересня 1990 року, відкриваючи звітно-виборчу конференцію «Товариства української мови» у Жовтневому палаці (колишній інститут шляхетних дівчат) в Києві Д.Павличко запропонував вшанувати пам'ять загиблих... жидів у Бабиному яру. Відомо, що саме в цьому палаці жидами-чекістами було замучено сотні тисяч українців, яких ховали в Бабиному яру. Там поховано більше мільйона українців, які загинули від штучного голоду організованого жидівськими керівниками. Під час другої світової війни в Бабиному яру німцями розстріляно більше 160 тисяч українців, в тому числі і українських націоналістів і, крім того, декілька тисяч жидів. Але Павличко то все забув. Тому вчений Г.Мусієнко запитав у присутніх: «Кого вшановуємо?! Катів українського народу?» І зразу ж отримав відповідь-про-позицію демократа Павличка позбавити Мусієнка депутатського мандата. Так Рух почав очищатися від українців, які говорять правду в вічі.
    Але напевно саме за такі антиукраїнські вихиляси й цінував Павличка Драч, який розчулено заявив: «Ми щасливі, що маємо Павличка». Кого він мав на увазі, коли говорив «ми», точно невідомо, але відомо, що ще до нього приблизно такі ж думки висловлювала ще одна відома людина...
    У 1945 році молодого галичанина Павличка за співпрацю з підпільною ОУН було заарештовано. У нього вилучили гвинтівку. Проте не судили. Навпаки. Звільнивши, відчинили двері до університету. Протежував йому сам Лаврентій Берія. Правда він не казав, що Павличко його дуже ощасливив, але до Президії ЦК КПСС написав: «Главный редактор книжно-журнального издательства Цмокаленко, которому Павлычко представил сборник своих стихов, уже два года задерживает издание этой книги. Учитывая, что стихи Павлычко талантливые и в основном направлены против Ватикана и буржуазних националистов, такая книга могла бы сыграть большое воспитательное значение для местной молодежи». (Доповідна записка до Президії ЦК КПСС).
    То ж невідомо кого мав на увазі Драч, говорячи, що «ми щасливі...», чи себе і Лаврентія Павловича, чи може когось іншого, але точно відомо, що не Василя Кривця.
    9 червня 1955 року проти поета Кривця Павличко дав такі свідчення: «Кривец, высказывая свои взгляды, показал себя с отрицательной стороны: как человек, имеющий враждебные нашей действительности буржуазно-националистические идеи... Считаю необходимым указать и на то, что Кривец расхваливал поэзию украинских националистов. Это было особенно заметно, когда он восторженно отзывался о произведениях одного из лидеров украинских националистов в поззии - Е.Маланюка». (Архівна справа №016012, т.2, с.99-104).
    Не входить напевно до числа тих, кого ощасливив Павличко, і Іван Дзюба, якого 7 березня 1972 року на засіданні Президії Спілки письменників України пан Дмитро повчав так: «...книга «інтернаціоналізм чи русифікація?» опинилась на озброєнні наших ворогів... Ті Стецьки вже здихали без харчу, а ви дали їм поживу, дали їм добру їжу і вони знову оклигали».
    За національну свідомість Дзюбу із Спілки письменників виключили і до того нацькували, що і в наш час він ніяк не хоче визнати себе націоналістом. Та він і не є таким. Певно за це, і не тільки... його вшанувало Почесною нагородою Фонду В.Жаботинського з врученням Золотої пам'ятної медалі «За зміцнення злагоди між народами» товариство «Україна-Ізраїль». Першу таку медаль вручили відомому ізраїльському сіоністу-екстремісту. Другу... Дзюбі. Безумовно не мала в цьому й заслуга Павличка. І її в нього не віднімеш. А, якщо ще крім усних і письмових засуджень українських «буржуазних националистов», крім віршів проти Ватикана, врахувати, що Павличко писав ще й прозу... наприклад про свого батька, який весь час мріяв про прихід більшовиків, радо їх зустрічав і, працюючи головою колгоспу, не боявся «проводити нові радянські порядки в життя, перебуваючи на оці розбійників і вбивць з націоналістичного підпілля (Наука і культура, 1985, с. 513), то драчі дійсно таки повинні бути щасливі, що його мають.
    У 1991 році після "придушення» спровокованого масонами, Генсеком ЦК КПСС Горбачовим і кандидатом у члени Політбюро ЦК КПРС Єльциним, виступу ГКЧПістів, Верховною Радою України проголошується незалежність. До Києва, щоб поставити «сепаратистів» на своє місце, негайно виїздять «победители» юдеї-депутати ВР СРСР Собчак (Фількінштейн) і Руцькой. їх зустрічає гнівом киплячий майдан біля Верховної Ради України. Але виходить Павличко. Рухівці шикають. Майдан стихає і Павличко, розшаркуючись, вітає братів. Громадськість дезорієнтується. Протести проти тих, хто добровільно зголосились приборкати неслухняних хохлів, припиняються.
    Павличка новий уряд віддячив. Поета антинаціоналіста призначили національним дипломатом...
    А Драч передав Рух Чорноволу. Тому самому Чорноволу, який після ГК ЧП сміливо закликав заборонити КПСС, а коли громадськість його підтримала і почали вимагати ще й опублікувати списки всіх «сексотів» КГБ... призвав поспівчувати невинним дітям «стукачів» і не робити цього. Тому самому Чорноволу, який разом з другом і соратником Звягільського Яворівським агітували депутатів Верховної Ради прийняти антидержавницьку пропозицію про перетворення Кримської області в республіку, а також про скасування української національності в українському пашпорті, щоб перетворити українців у безнаціональну масу, яка не має ні поводирів, ні пророків, ні героїв. «Ми станемо повноцінним народом, - заявив Яворівський, - якщо перестанемо множити національних героїв - від Шевченка, козаків, яких садили на палю, до Левка Лук'яненка і Василя Стуса... Нам треба звикнути не любити або ненавидіти, а просто жити в своїй державі». (Експрес, 20-28 квітня 1996). Ось так... живіть, як бур'ян, поки що в своїй державі без всяких емоцій, пийте горілку, яку на рухівських мітингах Яворівський обіцяв зробити дешевою, а Яворівський буде думати за вас.
    7 листопада 1996 року на Софіївському майдані в Києві мітингуючі вимагали ввести в пашпорті графу про національність. Чорновіл це опротестував.
    У 1994 році одесити видали книжечку, в якій на підставі перевірених даних стверджувалось, що Сіон дав команду українським жидам виходити на перші посади, а одеським жидам, конкретно, зробити все можливе, аби мером було обрано Гурвіца. Необхідні для цього фінанси таємний представник Ізраїлю пообіцяв перевести з допомогою комерційних структур Росії.
    Видруковано в брошурі й фотографії жидівських зібрань-оргій. І не треба дуже придивлятись, щоб побачити серед бенкетуючих Гурвіца і... Чорновола.
    З допомогою іноземного капіталу Гурвіца обрали мером одесити. З допомогою демагогії Чорновола обрали депутатом галичани.
    А напередодні шостої річниці Незалежності «Киевские ведомости» оповістили, що Чорновіл влаштував прийом ведучих журналістів у... ресторані. І були там тости і промови, і поздоровлення. Дружина організатора «прийому» Атена витанцьовувала з Кацманом. І п.Чорноволу і п.Атені було дуже весело (Див.: «КВ», фото, 29.07.1997).
    9 березня 1997 року на мітингу присвяченому Дню народження Шевченка виступали і націоналісти, і республіканці, і демократи. Виступили й рухівці Чорновіл з Павличком. Говорили, як писав Тарас, «про народ, про нові петлиці» і ні слова про вкрай пригнічену українську націю.
    7 жовтня Чорновіл знов поплакався перед мітингуючими. І знов про націю - ні слова. Поплакався, поплакався і став між двома рабинами, певно ним і запрошеними на мітинг. Коли ж їм надали слово, то заволали вони на весь майдан Софійський, аж граки знялися... а про що ніхто до цього часу не знає. Може кляли нас - гоїв за те, що й досі живемо на землі, яку вже давно заплановано перетворити у «землю обітовану» для жидів. Може накликали на наші голови прокляття, а може дякували Яхве за те, що уподобив їх - нікчем стояти поряд з "великим" Чорноволом...Та так, чи інакше, а приказка таки «Скажи хто твій друг і я скажу хто ти» -вірна. А ще: «Народ скаже, як зав'яже». І народ каже: «Рухмани!» І таки вірно каже. Бо хіба ж рухівці виступили б у Верховній Раді проти імпічменту антиукраїнського Президента? Певно, що ні. А рухмани виступили і беззастережно підтримали нерівноправний масштабний договір з Росією.
    Висуванці від Руху депутати В.Пинзеник, В.Лановий, Р.Шпек, О.Савченко, В.Пилипчук зробили все, аби з допомогою, так званих, «реформ» обеззброїти державу, зруйнувати ВПК, економіку, знищити промисловість, науку, освіту, розпродати за безцінь наші надбання, довести народ до повного зубожіння.
    Депутати-рухівці разом з комуністами проголосували за поправку Президента про виключення із Закону про вибори положення, щодо обов'язкового знання кандидатам у народні депутати державної мови.
    Стосовно цього - останнього відомий журналіст, письменник, вчений В.Карпенко зауважив, що якщо вони «зреклися материнської мови, то де гарантія, що при потребі вони не продадуть і рідну матір». І підкреслив, що «яким би не був дорогим, жаданим, необхідним депутатський мандат, але поступатися заради його здобуття найсуттєвішими, найкардинальнішими принципами... означає великий гріх перед українським народом, який можна порівняти хіба що із запроданням душі дияволові". («ВК», 28.10.97)
    Безумовно так сказати про всіх рухівців неможна, бо не всі вони рухмани. Багато хто вже прозрів і побачив істине лице своїх вождів. Члени Руху з перших днів його існування, депутати Київради О.Бачурін, Д.Костанчук, В.Олійник, С.Пашковський, Л.Сафонов ще 14 грудня 1996 року підписали Звернення до всіх членів цієї організації, в якому виклали цілий ряд протиріч у діях лідерів і заявили, що головними агітаторами та ідеологами в Рухові стали головні агітатори та ідеологи з 30-річним стажем в КПСС, а сам голова Руху Чорновіл, чи не єдиний з політичних діячів, що відкрито підтримував та захищав антиукраїнця Д.Табачніка, який в попередньому складі Київради був активним членом та одним із ідеологів комуністичного блоку, люто боровся проти жовто-блакитного прапора, національної символіки і взагалі всього національного.
    То ж, як бачите, питання хто такий Чорновіл постало не сьогодні і ставлять його не лише націоналісти, а й рухівці, які вже переросли цю космополітичну, перенасичену рухманівським духом, організацію. І, хоч ще не всі чесні українці-рухівці усвідомили, що їх місце не там, а в націоналістичних партіях, але рано, чи пізно, а до цього вони прийдуть.
    А поки що Рух діє...
    26 березня 1997 року Рух, який весь час закликав до позаблоковості і роззброєння, раптом звернувся до Президента із Заявою, пропонуючи вступити до блоку НАТО.
    Безумовно, жидомасонський уряд Росії своїми антиукраїнськими діями, штовхає нас в обійми цього агресивного блоку. Але невже нам буде краще, якщо наші хлопці, замість Афганістану, або Чечні, будуть гинути на Близькому Сході за нафтові інтереси США чи відвойовуючи землі арабів для Ізраїлю, на боці якого завжди і скрізь виступає НАТО? Невже забуте, як після відвідин Іраку жидом Примаковим (Кіршблатом) нас всіма силами намагалися втягнути в натовську авантюру по нищенню мирних громадян цієї країни? Чи «миротворчі» бомбардування натівцями мирних сіл і міст Лівану, Лівії, Югославії?
    Безумовно, в піку нахабній Росії, яка претендує на українське місто Севастополь, кожен може піддатися емоціям і подумати про те, щоб укласти угоду про передачу в цьому місті якихось бухт США.
    Сьогодні ми ще не в блоці НАТО, а Клінтон уже вимагає, щоб на нашій території діяли закони США. Ми ще вважаємося незалежною державою, але, не встигла держсекретар США жидівка М.Олбрайт з'явитись в Києві і віддати розпорядження про розторгнення угоди з Іраном на поставку 4-х турбін, як Л.Кучма негайно і не роздумуючи його виконав, не дивлячись на те, що внаслідок таких дій, крім авторитету, Україна втратить ще й більше 100 млн. доларів, оскільки одна турбіна коштує 45 млн. доларів. І вимушена буде призупинити виробництво, а може й взагалі закрити один з найкращих заводів, що ще не перетворився в руїну.
    І такого Президента підтримував Чорновіл!
    Чорновіл використавши Рух, спровокував передчасні вибори і, в результаті, в 1994 році ми отримали ще гіршу Верховну Раду.
    У 1995 році Чорновіл, у противагу Верховній Раді утворив Асоціацію демократичних Рад, за аналогією Харківського Совєта, створеного у 1918 році більшовиками у противагу Центральній Раді, що привело до розколу України і громадянської війни.
    Головуючи на Львівщині, Чорновіл створив Галицьку Асамблею. Ініціював прямі вибори голів обласних Рад, чим створив прецедент для федералізації України.
    Чорновіл зробив розкол між українцями, коли відмовився створювати єдиний фронт з націоналістами. І Чорновіл проголосив об'єднання, але не на національній основі, яку він не визнав, а на космополітичній - всім приєднуватись до інтернаціонального Руху.
    "Протоколами сіонських мудреців» передбачено створення могутньої сліпої сили, «котра ніколи не зможе рушитися в яку-небудь сторону без проводу» жидівських агентів, поставлених сіоністами, як лідерів. То, чи не за «Протоколами" створено Рух?! І чиїм агентом був В.Чорновіл?..